Bleach українською

04:13 

Без назви

Ishytori
Музыковедьма
Назва: нема.
Автор: Ishytori.
Фендом: Bleach.
Жанр: джен, АУ.
Рейтинг: G.
Статус: закінчений.
Дисклеймер: гроші на цьому не заробляю, все для чистого задоволення.
Саммарі: що було б, якби не було плана Айзена, а тільки план Урахари?
Попередження: поки що не бечено; якщо помітите опечатки - прошу на них вказувати.


За вікном тихо сипався сніг. Білі пухнасті сніжинки безгучно вкривали землю шар за шаром. Рукія сиділа на підвіконні й дивилася в прочинене вікно. Вона давно замерзла – проте не зрушувалася з місця.
Спочатку вона думала, що просто пройшло мало часу. Потім – що вона сама помиляється, щось робить не так, тому навіть найпростіші кідо не виходять. Запевняла себе, що духовна сила вернеться, просто варто ще трохи зачекати. До минулого тижня.
Під час битви на кілька секунд Рукія перестала бачити пустого, за яким вони з Ічіго гналися. Всього на которкий відрізок часу його обриси розмились – але цього було достатньо, щоб пропустити його атаку. Обвивши руку, щупальце впечатало її в стіну якогось дому. Дівчина до крові розбила голову, вивихнула собі ліве плече, а кислота з протуберанця пропалила одежу, залишивши на шкірі глибокий опік. Куросакі, який відразу ж після цього добив пустого одним ударом, довго лаявся, поки нашвидкоруч перев'язував їй передпліччя, а потім на власному загривку ніс в лікарню до батька. Сама дівчина іти не могла: від удару головою не тримали ноги і пливло перед очима. Після цього Ічіго заявив, що ніяких місій, поки вона не оклигає. Рукія погодилась, майже не сперечаючись, що вельми здивувало хлопця. Хоча, власне, головного він так і не зрозумів.
За вікном сіялись сніжинки. Дівчина простягнула руку, ловлячи кілька на кінчики пальців. Соде-но-Шираюкі – тепер вона, напевно, його ніколи не побачить. Ніколи не ввійде в шикай, не зустрінеться з красивою жінкою з довгим білим волоссям. Ніколи вже руків'я не ляже звично в долоню, лезо не буде більше танцювати в повітрі, вимальовуючи довгою стрічкою на кінці смертельні візерунки.
Сніжинки на пальцях розтанули, перетворившись на дрібні краплі води. Рукія повернула долоню.
– Бакудо номер тридцять три! Падіння синього полум'я!
Нічого. Жодного – навіть найменшого – спалаху.
– Хадо номер чотири! Біла блискавка!
І знову тиша.
– Хадо номер один. Удар!
Повітря навіть не сколихнулося. Рукія зітхнула і опустила замерзлу руку. Тепер точно все. Останні залишки сили покинули її. Все залишилось там, за гранню тої ночі, коли вона віддала Ічіго свою реяцу – і Сейретей, і тринадцять загонів, і Укітаке-сан, і Ренджі, і ніі-сама, і могила Кайєна-доно. Вона більше не зможе бачити пустих і духів, допомагати Куросакі в бою і лікувати потім його рани.
І що їй робити – тепер? Коли вона вже не має ніякого відношення до Готею, шинігамі, очищення пустих? Коли вона навічно замкнута в людській формі? Не може ж вона і дали сидіти в Ічіго на шиї. Але куди тоді йти? Треба десь жити – і за щось жити, – за щось кормити себе, купувати одежу, взуття і безліч всякого іншого. Ну нехай вона закінчить разом з Ічіго школу – а потім що? Жити далі – як звичайна смертна людина? Як?
Тишу за спиною порушив тихий скрип дверей, і Рукія запізніло зрозуміла, що була надто необачною. Хтось із сім’ї Куросакі захотів зайти в кімнату – а вона ж сидить на підвіконні, на виду, і тепер уже ніяк не встигне сховатися. А що скажуть батько чи сестри, якщо побачать тут її за відсутності самого Ічіго, ще й в до болі знайомій піжамі? «Дуреписько! Зовсім голови на плечах не маєш – ось так попадатися!» – подумки вилаяла себе дівчина, обертаючись і на ходу намагаючись придумати якусь відмовку.
Біля дверей стояв Ішшин. Кучікі відкрила рота, все очікуючи, що потрібна фраза саме прийде з секунди на секунду, проте слова не з’являлися.
– Я... – уже зовсім безнадійно почала Рукія. Старший Куросакі лагідно усміхнувся і підійшов.
– Що ж ти при відчиненому вікні сидиш? – в його голосі не чулося ні крихти здивування, тільки веселощі. – Змерзла ж уся!
Дівчина закрила рот і тільки вражено кліпала синіми очиськами. Ішшин зачинив вікно і повернувся до неї, все ще усміхаючись.
– Гарячий шоколад будеш?


Рукія сиділа на дивані, підібравши ноги і обхопивши долонями чашку. В носі все ще трохи хлюпало після сліз, очі – вона це добре відчувала – припухли і почервоніли.
Вона розповіла Ішшину все. Про Готей, про Ренджі і про ніі-сама, про Укітаке-сана і роботу шинігамі. І про Кайєна-доно – вперше за весь час з його загибелі. Вона не говорила такого ні Абараю, ні Б’якуї, ні людям із клану Шіба, про це не знав Ічіго – а тут слова ніби самі лились із неї, і неможливо було їх стримати. Старший Куросакі спокійно вислухав – і прийняв так, ніби знав це все уже давно. І Рукія сама не помітила, як почала плакати. Як хлипала, ховала обличчя в колінах, гублячи сльози в чашці з какао, – і розповідала, розповідала. Про те, що сталося давно. Про загнаний колись у найтемніші закутки серця біль. Про почуття вини, яке тільки росло з її зустрічі з Ічіго. Тепер, виплакавшись, вона відчувала, ніби щось у грудях розтало, і давній тягар, який висів на серці, зник.
Кучікі підняла на Ішшина несміливий погляд – і зустріла все ту ж лагідну усмішку. Чоловік тільки відкрив рота, щоб щось сказати, як стукнули вхідні двері, і з порога почулося до болю знайоме «Я дома!» Через кілька секунд у вітальні з’яився і сам рудоволосий власник голосу. Дівчина не змогла стримати бліду посмішку, коли вираз на його обличчі зі звичного змінився спочатку на «Якого біса Рукія внизу?!», тоді на «Хай йому грець, вона сидить тут із батьком!» і, врешті-решт, на «Дідько, Рукія плакала?!!» Проте сказати щось Ічіго не дали: Ішшин, радісно вишкірившись, видав:
– Я тут подумав, чому б твоїй подружці не пожити у нас, раз їй немає куди іти?
Кучікі ледь не впустила чашку з недопитим какао, Ічіго – свою сумку. Невиразне дівчини «А це нормально?..» було тут же перебите раптово нервовим «Вона не моя подружка!»
– І взагалі, – не давши батьку встаивити і два слова, почав молодший Куросакі. – Що це все має означати?! Як це ви так здибались, – тут хлопець стрельнув лютим поглядом у сторону Рукії, – і що це взагалі за розмови у вас були?
– Ічіго, – вираз на обличчі батька був на диво серйозним. – Ти що не знаєш, що Рукія-чан після смерті матері залишилася тільки з лихим вітчимом, який заставляє її тяжко працювати, ще й чіпляєтьсядо неї?! Це неприпустимо! Тому я вирішив, що краще їй пожити у нас до того часу, поки вона не зможе сама стати на ноги.
Ічіго дивився осоловілим поглядом на батька, тоді обернувся до Кучікі. На його обличі ясно читалося: «Що ти намолола?» Дівчина тільки захитала головою: мовляв, я взагалі тут ні при чому, проте Куросакі не вельми повірив. Кинувши сумку на диван, він окинув втомленим поглядом парочку за столом, тоді махнув рукою і рушив до себе нагору, бубнячи під ніс щось про те, що всі навколо ідіоти і що жити з ними неможливо. Ішшин провів його очима і повернувся до Рукії, вибачливо усміхаючись:
– Нічого, перебіситься – зрозуміє.


* * *

Ренджі ніколи раніше не бував у цьому районі світу смертних. Хоча, відверто кажучи, для нього всі вони виглядали приблизно одинаково: одноманітні будинки з бетону і скла, вузькі вулиці – і ніякого духу традицій. Тенденцій низу він не знав і не розумів – і навіть не збирався розуміти. Його справа – вбивати пустих, а решта вже не обходить.
Правда, цього разу Абарая з Кучікі-тайчо відправили зовсім не за пустим. І навіть не за квінсі, який недавно виплив у цьому районі – порадившись, вищі чини шинігамі вирішили, що один-єдиний лучник багато лиха не наробить, тому поки що можна обмежитися лише відслідковуванням усіх його дій. Зовсім недавно розумники з Дванадцятого загону нарешті вичислили в світі смертних місцезнаходження зниклої майже рік назад Кучікі Рукії. І тепер Ренджі з капітаном повинні були забрати – блукачку? втікачку? як правильно назвати? – назад в Готей.
Чесно кажучи, Абарай був сердитий не на жарт: щоб давня подруга дитинства ось так взяла і зникла, ні слова йому не сказавши?! Ну нехай останнім часом їхні шляхи трохи розійшлися, але ж це ще нічого не означало! «Знайду, – думав собі хлопець, – і відлуплю. А тоді перекину через плече і потягну назад в Готей, що б вона там не кричала. Ото придумала: по світу людей тинятися!» Роз’южуючи себе такими думками, хлопець зупинився перед будинком, біля якого завис пекельний метелик, і обернувся до капітана.
– Тайчо, схоже, прийшли. Заходимо?
Б’якуя, мить повагавшись, кивнув, проте не встиг ступити навіть кроку, як вхідні двері прочинилися, і з них вибігла невисока дівчина в шкільній формі. Зупинившись за кілька метрів від шинігамі, вона обернулася до будинку.
– Ічіго, швидше! Запізнишся в перший день!
Ренджі кліпнув раз, удруге.
– Рукія... – майже не вірячи, пробурмотів він. Через незвичну одіж він спочатку й не впізнав її. Хоча ні, справа була не лише у формі. Рукія, яка була перед ним, скоріше нагадувала те руконгайське дівчисько, яке він знав з дитинства, ніж шинігамі, на чиїх плечах тягарем висіла смерть Шіби Кайєна.
– Ічіго!!! Ну скільки можна?! Треба було ще більше дрихнути! – тим часом розпиналась юна Кучікі.
– Та йду я вже! – долинуло сердите від дверей. – От дідько! Так не хочеш запізнюватись – ішла би сама!
– Рукіє! – Ренджі ступив крок до дівчини, проте та, здавалось, не помічала його. Вона стояла, вперши руки в боки, і вперто чекала когось із будинку. Абарая зачепило за живе.
– Гей, Рукіє, годі придурюватись! Ми не зустрічались майже рік, а ти тут в ігнор вирішила погратися?!
– Вона тебе не бачить.
Ренджі рвучко обернувся, щоб напоротись на майже байдужий погляд свого капітана. Б’якуя дивився понад його плечем, у спину своєї зведеної сестри.
– Вона тебе просто не може помітити, – продовжив він спокійно. – Прислухайся до своїх відчуттів: у неї аура як у звичайної смертної.
– Не може... – почав був Абарай – і раптом зрозумів, що може. Все стало на свої місця: і зникнення, і надто довгі пошуки. В грудях похололо.
– Гей, Рукіє, це ж просто жарт... – розум уже все осягнув, проте серце відмовлялось приймати гірку істину. Дівчина не звернула на його слова ніякої уваги: вона продовжувала перепалку зі своїм знайомим. Ось вхідні двері знову прочинилися, і на світ божий, роздратовано чухаючи потилицю, з’явився рудий підліток. Ренджі ледь проковтнув мимовільне «Кайєне-доно!» і мовчки спостерігав, як парочка, все ще перекидуючись фразами, рушила по вулиці.
Рукія, яка так безтурботно сміється.
Рукія, яка так усміхається не йому.
Рукія, та давня Рукія, без болісної складки в кутку губ і погаслого погляду, які, здавалось, залишаться у неї навічно...
Ренджі сам не помітив, як зірвався з місця і кинувся за нею.
– Рукіє!!!
Вона не відповіла, зате зреагував нахабний рудий пацан: рвучко розвернувшись, він лівою рукою запихнув Кучікі собі за спину, в той час як права стислася в кулак.
– Ти хто? Чого тобі треба? – його голос звучав доволі тихо, проте достатньо погрозливо. Абарай застиг: він аж ніяк не чекав, що якийсь хлопчисько зможе його бачити. Поки він думав, що робити далі, з-за спини рудого подала голос Рукія:
– Ічіго, що там? Пустий?
«Вона розповіла йому про пустих?» – вражено подумав Ренджі.
– Гей, ти що, глухий?! – рудий нахаба дивився вороже. – Я спитав, хто ти!
– Сам глухий! – не витримала Рукія, копаючи пацана в ногу. – Якого біса мене ігнориш?!
– Боляче ж, стерво!
– Відповідати треба було!
– А не ясно, що я не знаю?! Придурок якийсь в чорних шмотках! Тебе на ім’я називає! За ним далі ще один стоїть.
– Що? – дівчина різко зблідла. – Ічіго, як вони виглядають?! Опиши!
– Ну, – хлопчисько почухав потилицю. – Той, що спереду – з червоною патлатою шевелюрою і витатуюваними бровами. Той, що ззаду – на морду на тебе трохи схожий, тільки пафосніший разів в десять, в білій накидці і з шарфом на шиї.
Кучікі сполотніла. Вона розгублено дивилася в повітря перед собою, безуспішно намагаючись розгледіти тих, хто став навіки невидимим для її зору.
– Не може бути... Ренджі?.. І... ніі-сама?!..
– Що?! – рудого пацана перекосило. – Твоя сім’я?! А раніше ти не могла сказати?!
«Вона справді не може нас бачити», – промайнуло в голові у Абарая.
– Рукіє... – все ще не приймаючи до кінця, почав був він, проте його обірвав короткий наказ, який пролунав із-за спини:
– Ренджі, вертаємось.
Хлопець обернувся, в його очах читався відчай.
– Але тайчо!..
– Вертаємось, – так само холодно повторив Б’якуя. – Нас не стосуються справи смертних.
– Але... – почав був Абарай, проте завмер під поглядом свого капітана. Кучікі востаннє – коротко, майже непомітно – кинув погляд на все ще перелякану сестру і змахнув занпакто, відкриваючи сенкаймон. Безгучно з’явилися з порожнечі і розійшлися примарні шоджі, з’єднуючи світ смертних із потойбіччям. Не мовивши більше ні слова, Б’якуя м’яко рушив уперед, розтанувши в тіні коридору. Ренджі розпачливо дивився йому вслід, тоді обернувся, немов би бажаючи щось сказати. Проте з його губ не злетіло жодного звука: постоявши кілька секунд і безуспішно намагаючись піймати погляд Рукії, він теж розвернувся і зник за шоджі. Все так само безмовно двері в інший світ закрились, стираючи останні сліди гостей із потойбіччя.
– Пішли, – тихо констатував Ічіго. Його плечі розслабились, рука перестала закривати Кучікі.
– Що?! – дівчина була вражена. – Просто пішли?!
– Ну так.
– Не може бути!
– По-твоєму, я брешу?!
– Але чому?!..
– Той, який пафосний, сказав, що справи смертних їх не стосуються. Ну, чи якось так, – стенувши плечима, почухав потилицю Ічіго. Рукія кілька секунд вражено дивилася на хлопця, тоді повернулася до того місця, на якому недавно стояли Ренджі з Б’якуєю.
– Ніі-сама... – вона на мить завмерла, а тоді схилилася в глибокому поклоні. Куросакі здивовано втупився в неї.
– Ти чого?
– Нічого, – дівчина випрямилася, і на її устах знову грала та ж усмішка, що й раніше. Ічіго нерозуміюче кліпав, не в стані осягнути, що посприяло такій різкій переміні. Кучікі кинула погляд на годинник – і тут же на її обличчі відбилася паніка.
– Ічіго! Школа!!! – її голос пронизав мирне весняне повітря над Каракурою. Хлопець схопився за голову.
– Блін! А може ну його, той перший урок... – почав був він, проте договорити Куросакі не дали.
– Побігли! – Рукія схопила його за рукав, тягнучи за собою. – Може, ще встигнемо!
Їхні кроки стихли за поворотом, і тільки пелюстки сакури тихо опадали, відмічаючи пройдений ними шлях.

25.04.2012.

@темы: Фанфіки, Розмір: Min, Рейтинг: G, Кучікі Рукія, Кучікі Б’якуя, Куросакі Ішшин, Куросакі Ічіго, Жанр: General, Жанр: AU, Абарай Ренджі, 6. рокубантай (rokubantai)

Комментарии
2012-05-04 в 00:13 

серебристый лис
и нет ни печали, ни зла
Зараз буду чіплятися до дрібниць, попереджаю )

не "сипався", а "сіявся"
так само не "безгучно", бо теж з російської
не "вернеться", а "повернеться"

а далі потім ) бо дуже зеленого борща хочу!.. піду до холодильника на полювання

2012-05-04 в 00:21 

гинолис
погладь автора, я сказаВ
а можна я це на фандомну битву на переклад візьму? ))

2012-05-05 в 01:20 

Ishytori
Музыковедьма
гинолис, звісно)

серебристый лис
не "сипався", а "сіявся"
Наскільки я пам'ятаю, можна і так, і так.

так само не "безгучно", бо теж з російської
Не калька: зустрічала, здається, у Коцюбинського. Туди ж іде "безмовно". Може, ви мали на увазі "беззвучно"?

не "вернеться", а "повернеться"
А хіба на рахунок цього є принципові правила? Хоча, власне, це мені не тяжко підправити.

З нетерпінням чекаю на продовження вашого відгуку (:

2012-05-05 в 01:56 

гинолис
погладь автора, я сказаВ
спасибі ))

2012-05-05 в 01:59 

Ishytori
Музыковедьма
гинолис, будь ласка) Рада, що моя скромна творчість потрапить на ФБ.

Комментирование для вас недоступно.
Для того, чтобы получить возможность комментировать, авторизуйтесь:
 
РегистрацияЗабыли пароль?
главная